Не перебивай Артем Лоік

Не перебивай мій голос, мій край,
а перебирай мій колос, і рай
наш не за горами, душу не край,
латай мої рани, музика, грай!
♪
Даремно жду від нації сто літ з куліс овації,
де не в столиці, — вдома сію на столі слова ці я!
Мета в прірву іде й не вийшло із мене Гейне, 
та моя лінія ідейна, як у Маннергейма!
♪
Рими вирізані власноручно, не зі штампів, 
випускаю їх на волю, ніби арештантів!
В голові засиділись вони неначе в карцері,
та, як би не літав, не пролізе знову Ікар в царі!
♪
Знову в пропасть бере стежка, 
я дивлюсь оце напевне моє соте Берестечко!
Не в етері, а в підпіллі, напишу не для рабів я,
просто це давно не реп, братан, а логотерапія!
♪
Та панчі ці лиш в голові гра мозку!
Все одно нам краще не написати, ніж Вінграновський!
Та я спробую передати вам на папері вайб!
Дай лише три хвилини, під час яких
♪
Не перебивай мій голос, мій край,
а перебирай мій колос, і рай
наш не за горами, душу не край,
латай мої рани, музика, грай!
♪
Досі лізуть до еліти бізнесмени-крамарі…
Ці думки мене обліплять знову, ніби комарі!
Я накину свої панчі, технічно, немов би Усік,
давно у репі, моя фанатка — твоя бабуся!
♪
Але подивись на мене: без продюсерів, без лого,
я росту у слові, ніби обличчя у Кошового!
Понеслась! Лоік накинувся, мовби дід,
та не можу мовчати, якщо світить нам Мобі Дік!
♪
Тому судно! Якщо самі ми не зберемося,
то диявол, як захоче, кожному розбере мозок,
а потім побудує байдужу отару хіппі,
людина без книги — ніщо, що б не навішав Кіплінг!
♪
А тому палуба: будуємо людину з Мауглі!
Тільки не хвилюйся, що згораю, є ще, ма’, вуглі!
Так тернова та стежина тут від фріка до митця, 
син спита дорогу, я скажу: нівроку, сину, ця!
♪
Не перебивай мій голос, мій край,
а перебирай мій колос, і рай
наш не за горами, душу не край,
латай мої рани, музика, грай!
♪
Через біль будуємо державу у собі,
перед вами самогубство, бо моя петля — цей біт!
Та я зміг скористатися війною,
щоб нарешті зрозуміти, що в мені було не мною!
♪
Вірю в Бога, що не вмер! А не в депутатські лики!
Що мені маленький мер, що на місяць став великим!
Вірю у людей, як пайка не кипи там,
тобою їх не купити, бо стукають не копита!
♪
А серця! Точніше вже не стукають, а б’ються!
Хай мені не світить сцена, як і у дитинстві бутси!
Та я в кедах тих червоних із шипами не промажу,
виступаю за шеврони, а не за брудні бумажки!
♪
Є! Ще вогонь у мене критики!
Білий лист гарячими рядками вам накрив-таки!
І зриваю своє горло, наче гілку,
одночасно боляче, неминуче і гірко!