From U To Z Monatik

І навіть якщо в мене залишився лише день
Знай, що попереду усе життя в таких, як я
Назад вже вороття немає
Будинок рідний в раз перетворився на намет.
І вони не забудуть тих очей,
Що закривалися від рук твоїх із злим татуюванням Z.
Сама не раз згадаєш…
Йди геть!

Бо ти вже не така страшна,
сьогодні вперше за ті дні, що нам здаються довгими роками, посміхаюсь.
І посмішку мою запам’ятай
Навіки згадуй уві сні і наяву,
Доки повільно у глибоких водах від самотності зникаєш,
А я стою,
Дивлюсь на тебе і дивуюся,
Це ж треба низько впасти так,
Що діти твоїх птиць-убивць малюють
Я бачив, бачила і ти,
Я вибачаюсь, якщо раптом і драматизую,
Але вуста твої не чесні, честно, кажучи вже не працюють.
(Я впевнений, що ти тепер драматизуєш…)

Прийшла пора тобі піти!
Йди геть

Поглянь, що в мене ти забрала.
Що ти наробила.
Ти розвалила міста в мені, мости в мені,
людей в мені вбила.
А я — стою.
І мрії створюю ще дужче.
І дуже чітко уявляю, як на моїй землі все зажило.
Як обіймаються від щастя рідні душі,
Я чую, як вони сміються,
як забувають все, що їх бентежило.
Я бачу діти бігають у парку,
І пролунала не сирена, а шкільний дзвінок.
Діти усі сіли за парту, мистецтва розпочався в них урок.
Я бачу люди ходять у кіно і на концерти,
Співають в унісон, разом, відверто.
Так шрами на душі і тілі заважають їм,
Глибокі, ті, що ти лишила.
Але вони танцюють і стрибають вище, що є сили.

Біль зникає…
Знаєш…

Це дуже складно,
але я заплющую щосили очі, стискаючи руки у кулаки,
згадуючи, що велика сила є в думках,
ще дужче згадую як все було і як все буде уявляю…

Я бачу мати обіймає свого сина
Я бачу як вогонь вже загасили у містах…

Я бачу мати обіймає свого сина.
Я бачу, як вогонь вже загасили у містах.
Я відчуваю, як зникають біль, страждання,
сльози і народжується сила.
Я відчуваю, як зникає страх.
Я бачу люди повертаються з чужих земель,
На землі, котрі так любили з самого дитинства.
Я чую в небесах літають літаки,
Їх не бояться, бо вони летять із миром до землі,
землі, на котрій сяє мир, добро, взаєморозуміння і єдинство.

Я чую, як птахи співають,
бачу, як виходить сонце з горизонту.
Я бачу прокидаються міста і всі по своїм справам розбігаються. Діляться планами вуста.
Всі на улюбленій роботі.

Я чітко чую друзі гучно обговорюють свій день у пабі.
Не на фронті.
Я чую свіжий і такий смішний стенд-ап.
І люди сльози витирають вже від сміху.
Безтурботно.

Я бачу, як зникають танки, з’являються набридливі з автомобілів пробки,
Думки несуться у танок
і перетворюються мрії про майбутнє в замальовки.
Я чую літо нам свої вірші, красиві теплі знову пише.
А суперечок тих, які були раніше, я не чую. Навколо лише справжня, гучна, улюблена до болю у душі місцева тиша.

Мені не вистачить години описати все, у що я вірю. Дня тим паче.

Ми жили добре. Жити будемо ще краще.
Я щиро вірю, що я це побачу.
Та навіть, якщо в мене залишився лише день.
Знай, що попереду усе життя в таких, як я.