Маріам Olivan

Якби мав би померти сьогодні,

Я б згадав би про наші обійми,

Я б згадав, як було нам добре,

Я б згадав, як були ми вільні.

Якби мав би померти сьогодні,

Я б сказав, що тебе я кохаю

І шляху іншого я не бачу,

І шляху іншого не маю.

І здолавши всі наші дороги,

Як у морі, розправив вітрила

Ти — єдина, хто в мене вірить

Ти — єдина даєш мені крила

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх все своє.

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх Всесвіт є.

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх все своє.

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх Всесвіт є.

Ми з тобою, як діти в школі

Тільки проходим життєве навчання

Мені б не хватило ні крейди, ні дошки

Щоб написать це зізнання.

Я знаю, тільки сам на сам

Ти розумієш мій внутрішній стан

Мій внутрішній храм, життєвий туман

Коли лихо — ти там,

Ти мій океан, Маріам

Мало — помалу я вийшов з чорної хмари,

Там, де лунали удари і моє серце палало.

Знаєш, не знаєш, ніби з ниток виплітаєш,

І в молитвах пам’ятаєш, чим загоюєш рани.

І здолавши всі наші дороги,

Як у морі, розправив вітрила.

Ти — єдина, хто в мене вірить,

Ти — єдина, даєш мені крила.

В твоїх обіймах, все стає вільно,

Бачу в очах твоїх все своє.

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх Всесвіт є.

В твоїх обіймах, все стає вільно,

Бачу в очах твоїх все своє.

В твоїх обіймах, все стає вільно

Бачу в очах твоїх Всесвіт є.