ПТСР Артем Лоік

Лікар, я не хочу тебе злити,
прошу, допоможи мені, ти ж з еліти…
Ти можеш повернути моє літо?
Там, де я маленький, думаю, що я великий…
♪
Де лізу не в окопи, а на білу липу,
де я кричу: «Холодної води налий, па’!»
Де дідова колонка не замерзла, 
вибач, що не в риму, але той рядок не липа!
♪
Лікар, ти правий, це ПТСР,
який тягнеться з СРСР…
Знаєш, де я був, просиш забути це…
Тільки чомусь тебе, а не мене трясе.
♪
А я казав, яка уперта моя рота?
Вічно голодна смерть тягнула їх до рота,
як свої пальці те мале маля,
і вони усі залишилися там… А я?
♪
За них я буду у палаті
тобі свої думки кришити…
За них я закінчу бухати,
знайду у себе сили жити!
♪
За них я закінчу роботу,
яку ми почали в братерстві.
Ну, звісно, якщо ти не проти,
мій кращий лікар у люстерці.
♪
Кажеш, я забув, що в мене вдома діти?
Кажеш мені: досить на синькі сидіти!
Кажеш, що не розумію я і досі,
що в мене є страшний, але важливий досвід…
♪
Кажеш, що мені не треба трепанації,
кажеш, що такі як я і треба нації!
І що у тилу для мене забагато праці є!
Кажеш, все важливе не по радіо, по рації
♪
я чув, а тут в тилу не чують ніхуя!
Лікар, ти кажеш мені: лікар тут не ти, а я!?
Говориш: треба жити, так як добре ти вмів,
навіть не за себе, а за побратимів!
♪
Які вже не повернуться з тої посадки,
щоб доробити, доказати, дописати!
І повернути їхню славу неможливо літрами!
Їх воскрешає Лікар з великої літери!
♪
За них я буду у палаті
тобі свої думки кришити…
За них я закінчу бухати,
знайду у себе сили жити!
♪
За них я закінчу роботу,
яку ми почали в братерстві.
Ну, звісно, якщо ти не проти,
мій кращий лікар у люстерці.