Літературний тан Артем Лоік

Є вулиця Петлюри, нехай він полтавчанин,
та в нього словом плюну, бо він стратив Болбочана!
Не тих ми прославляємо, як зуби не точи на
це все — на новий лад співаємо вірші Тичини,
♪
гребемо вдало лайки, та він слухав агентуру,
вмістився в балалайку і зламав свою бандуру!
Якби не тільки слух, це стадо наше мало, — нюх,
тоді б, можливо, надихав естраду Маланюк!
♪
Хоча навіщо сенси, якщо рими умістилися
на біт, і вже нема ані стилету, ані стилосу!
Остигли всі рядки, стали попсовими холопами, 
та гарячі тексти навіть у холодного Холодного!
♪
Козакам б’єм тости, це правильно, та «енки»
стоять у «Чорних запорожців» і Петра Дяченка!
Які жодного разу(!) нікому не програли,
та про це мовчали всі русифіковані програми 
♪
в підручниках, та вибач, але більше розкажу:
в школі кращого поета одягнули у кожух,
сказали, що він дід і що пише для селян,
на уроці молодь спить, і один із них — це я!
♪
Де все менше літер, — там все більше букв,
та не знали діти, що Шевченко дідом і не був!
«Тринадцятий минало» нам не вийде з голови,
та тільки не пасли ми, а ягнятами були!
♪
Дивились на героїв через камеру обскур,
якщо до цього їх не вбили камери, — абсурд
це! Передавалась масова аперципація (партисипація + аперцепція),
тому із парти праці я писав, неначе в панцирі
♪
російською чужою, — не рідною своєю,
бо годували лжою вперемішку із брехнею!
І у нас Грушевський в почесті і воску,
та він так і не наважився на спротив, як Міхновський!
♪
«Хмари» — замовчіть русифіковані акценти, 
тільки Кайдаші годяться для смішної сценки!
Під російські тренди іде з туси покоління,
так, росія завелика, тільки Стусу по коліна!
♪
Еліту всю на розстріли ведуть пусті тітушки, 
мовчать про Вінграновського, щоб не заткнувся Пушкін!
І хилиться калина, я відчуваю тріск,
бо досі в Україні я відчуваю тиск!
♪
Коли кажу «Бандера», коли пишу «Донцов»!
Коли читаю «Ребет» — мій опонент ІПСО!
І я знову на батлі, як у старі часи!
Ей панчі, мої панчі, чи хватить у нас сил?!
♪
Чи вистачить запалу, щоб донести кротам,
що крім кривавого є ще літературний тан!
Іще одна війна: у мізках, у собі!
Лиш тільки небеса в мені, не відключайте біт!
♪
До смерті, як Теліга! Прямолінійний рух! 
Не йди «Діва Обида», хоч я не Римарук! 
Та Симоненко з раю бачить через суму літ,
як я нерівно проростаю з його грудочки землі!
♪
Яку він залишив нам! У ній і сенс, і рима,
а буде недостача — запитайте у Ірини
Жиленко і у Ліни Костенко — за потреби,
а я на це усе буду дивитися із неба!
♪
Не лише кривавий, а літературний тан
визволяє Україну із її кайдан!
Рима має ритм, прапор майорить,
моя мова словом знову сенси має рить!
♪
Ти нагинаєш мову російськими курсивами —
я вчу її невтомно, як Василь Вишиваний,
бо спершу типографія, а потім географія 
міняється, — не знали, гралися, з вами зіграв і я, 
♪
не думав, що зомбований з Толстими, Достоєвськими,
ходив із двома мовами, і думав: доста є всього,
але побачив під уламками малу дитину,
і вирізав ножем із себе бісову доктрину 
♪
космополітизму, — тирани із джакузі
скільки років продавали нам оцю ілюзію,
одягали в рясу, годували дзеном,
тільки за наказом наші забирали землі!
♪
Забирали душі вільних і хоробрих,
або забирали в туші сірих сталінських коробок,
забирали волю за курорти до Сибіру,
українцям досить шароварів і сопілок…
♪
Рівність, брате, фікція — кролики у клітках,
хтось очі закрив, а хтось усе оце прокліпав,
а хтось дивися і світив, як сонечко Світличний,
та для таких цей темний і спаплюжений світ лишній!
♪
Не останній гетьман, як то кажуть, Дорошенко,
але він точно не отой, що тягне до «рошенки»,
не в раді і не в матриці, я вірю, а в майбутньому,
якщо його не буде, то навряд чи і ми будемо!
♪
Я не Сковорода, маленька сковорідка
у мене, та бува, щось приготує зрідка!
Я не завчив молитв, мій реп давно не поза!
Цей світ мене ловив, а чи піймає — хто зна?! 
♪
Не лише кривавий, а літературний тан
визволяє Україну із її кайдан!
Рима має ритм, прапор майорить,
моя мова словом знову сенси має рить!