Навпаки Артем Лоік

Потроху помира' надія у світле майбутнє, 
поезія не діє, та не може ще не бути,
не затупились пера, не затих для літер вітер,
посміхнувся Люциферу, кави випив, соплі витер!
♪
Зробив репост на ЗСУ і задонатив, 
вже зрозуміло, що не дотече сльоза до НАТО…
Уміємо просити, та настав час будувати!
Візьми культурне сито, брате, — скільки буде вати?!
♪
У мізках протиріччя, тож куди ідемо?
Наша країна півсторіччя знаходиться в демо…
І щоб вийшов хіт, треба брати вище планку, —
не достатньо одягнути під костюми вишиванку! 
♪
Не достатньо моралізувати з вищих паств.
Не достатньо мобілізувати нищий пласт. 
Не достатньо просувати масам музику пустот.
Звісно, якщо ми країна із людей, а не істот!
♪
«Я втомився від дула війни,
тут немає моєї вини,
я не вірю в майбутнє, де ми
знімемо лапки.
♪
Популізм одягають, як грим, 
вже не буде повернено Крим,
і я бачу майбутнє таким…» –
А я навпаки!
♪
Збираю всоте ці рядки свої в пісні, як в соти! 
Моя надія ще жива, ще поки що трьохсота!
А тому рими, ніби ці смертельні кулі, звісно
я промахнусь на стрільбищі, але поцілю в пісні!
♪
Щоб судити міністрів, не треба юрисдикції,
мені достатньо мізків, сили духу, ну і дикції!
Не заплітайте сіті, не годуйте банкнотами,
в моєму творчому світі інвестує банк нотами!
♪
Потопу вже не буде, чули, як у Ноя,
та як би не кидало човен, — я один в каное!
Пройшли деканів, є дипломи університетів, 
та залишається із Хамів виростить Яфетів!
♪
Та для цього не достатньо Ліги Сміху і Кварталу!
Не достатньо української я чую кулуарами!
Не достатньо збудувати віллу із гробів. 
Звісно, якщо ми країна із людей, а не рабів.
♪
«Я втомився від дула війни,
тут немає моєї вини,
я не вірю в майбутнє, де ми
знімемо лапки.
♪
Популізм одягають, як грим, 
вже не буде повернено Крим,
і я бачу майбутнє таким…» –
А я навпаки!